КС змінює судову практику поділу майна подружжя

Донедавна Верховний Суд дотримувався позиції, що майно, яке використовується в підприємницькій діяльності одним із подружжя, є його особистою власністю. Відповідно, у разі позову про поділ нажитого скарбу ця частина майна виокремлювалася зі спільної сумісної власності. Після оприлюднення рішення Конституційного Суду від 19.09.2012 Феміді доведеться переглянути свою позицію в цьому питанні.

Ділиться все!

Як вказувалось у зверненні Приватного підприємства «ІКІО» до КС, «неоднозначне розуміння змісту права спільної сумісної власності подружжя судами загальної юрисдикції призводить до прийняття різних за змістом і правовими наслідками рішень». Адже в одних випадках суди визначили майно та статутний капітал приватного підприємства «ІКІО», створеного за рахунок спільної сумісної власності подружжя, як об’єкт права спільної сумісної власності подружжя й поділили його у відсотковому співвідношенні між спадкоємцями. В інших — виходили з того, що статутний капітал та майно такого підприємства не є об’єктом права спільної сумісної власності, а тому один із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від діяльності підприємства.

У своєму рішенні (суддя-доповідач — Анатолій Головін) КС виходив з того, що «відповідно до Конституції кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї, включаючи й рівність у майнових відносинах», які регулюються положеннями Сімейного та Цивільного кодексів.

Суд нагадав, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що пожитки, набуті подружжям за час шлюбу, належать дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Відповідно, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і таким об’єктом може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

До речі, саме на винятку — «крім речей індивідуального користування» — і формувалася судова практика, у тому числі й на рівні Верховного Суду. Наприклад, в ухвалі від 6.06.2012 у справі №6-4984вов10 (див. №38 «ЗіБ», — Прим. ред.) відзначалося, що «відповідно до положень стст.57, 61 СК, ст.52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя». Така правова позиція була закріплена майже 5 років тому в п.29 постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11.

Натомість КС, звернувшись і до інших норм СК, витлумачив інакше ч.1 ст.61 кодексу. Як відзначено в рішенні, здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст.63 кодексу, згідно з якою «дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними». Водночас право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено в ст.69 СК.

Далі Суд зазначив, що поділ майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, «здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки».

Якщо ж ідеться про спадкування, то воно є іншим видом набуття особистої приватної власності. І, нагадав Суд, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті; не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Таким чином, «у складі спадщини може перебувати будь-яке майно, крім прав та обов’язків, нерозривно пов’язаних з особою спадкодавця».

Суд відзначив, що підставами набуття права спільної сумісної власності є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка й жінки однією сім’єю, а особистої приватної власності — поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Підприємство — теж майно

Водночас одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Так, вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) може передаватись у власність приватного підприємства.

В ст.191 ЦК сказано, що «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом… Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших право чинів». Тобто, як зазначив Суд, «зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов’язки».

На думку КС, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, — це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, включаючи вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Суд дійшов висновку, що «статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності».

Отже, тепер Верховному Суду доведеться переглянути власну правову позицію. Проте сторони в спорах про поділ майна, які свого часу отримали інший вердикт ВС, навряд чи зможуть скористатися цим рішенням КС. Адже в процесуальних кодексах з-поміж підстав перегляду актів судів рішення КС щодо тлумачення законодавчих норм не згадується… А однією з підстав перегляду за нововиявленими обставинами є лише «встановлена Конституційним Судом неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане».

Пряма мова

Юлія Журбенко:

— У постанові Пленуму Верховного Суду №11 від 21.12.2007 зазначається, що майно приватного підприємства, фізичної особи — підприємця, як і внесок у статутний капітал господарського товариства, не є об’єктом права спільної сумісної власності. Така правова позиція обумовлюється тим, що майно підприємства, як і статутний капітал, належать безпосередньо приватному підприємству — юридичній особі.

Таким чином, спільне майно подружжя, передане підприємству, є його власністю і, відповідно, не є об’єктом спільної власності подружжя або особистою приватною власністю одного з них.

При цьому в постанові ВС відзначає, що інший з подружжя має право на поділ доходів від використання спільного майна. Тобто ВС не визнає майно підприємства за одним з подружжя на праві особистої приватної власності, оскільки дохід від використання такого майна розподіляється між подружжям.

У свою чергу Конституційний Суд при винесенні рішення виходив з аналізу лише положень сімейного права й загальних норм цивільного права.

Марина Саєнко:

— Згідно з ст.361 ЦПК рішення КС не може бути підставою для перегляду раніше ухвалених судових рішень за нововиявленими обставинами, оскільки в ньому КС дав офіційне тлумачення відповідної норми Сімейного кодексу, а не визнав її неконституційною.

Отже, можна прогнозувати появу нової судової практики із цього питання, яка буде протилежною позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Пленуму ВС від 21.12.2007 №11. У свою чергу судова практика,

що сформується відповідно до цього рішення КС, може стати підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом згідно з ст.355 ЦПК, але з урахуванням установлених строків для такого перегляду.

chp.com.ua

У випадку перебування автомобілю у спільній сумісній власності один із подружжя, який ним не користується може стягнути грошову компенсацію на підставі експертної оцінки своєї частки (Апеляційний суд Київської області від 30 вересня 2015р.)

Фабула судового акту: Отримано позитивне рішення апеляційного суду Київської області від 30.09.2015р. за скаргою клієнта інтерес якого я представляв цьому суді. У задоволенні позову клієнта про поділ майна подружжя судом першої інстанції було відмовлено з підстав ненадання доказів вартості спільного майна та відсутності на депозитному рахунку суду грошової компенсації позивачу частки у праві спільної сумісної власності на спірне майно.

Мотиви суду першої інстанції в апеляційному суді були частково скасовані, оскільки судом невірно застосовано норми ч.4,5 ст.71 Сімейного Кодексу та ст.372 ЦК України, тому що внести кошти на депозитний рахунок суду мав відповідач, адже у його користуванні знаходилось авто, незаконне відчуження якого він здійснив.

Крім того, судом невірно застосовані норми ст.60, 65, 71 Сімейного Кодексу та положення Постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Відповідно до п.30 цієї Постанови у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім’ї, таке майно або його вартість враховується при поділі. Згідно п.22 Постанови вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, — в даному випадку — на підставі експертної оцінки майна, яка, до речі, була в матеріалах справи.

Таким чином, в апеляційному суді вдалося відстояти інтерес клієнта, — частково скасувати рішення суду першої інстанції та поділити спільне набуте авто.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2015 року дивиться тут нижче у вкладення.

protokol.com.ua

Порядок поділу майна подружжя. Судова практика

Статтею 69 Сімейного кодексу України закріплено право чоловіка та дружини на поділ майна яке належить їм на праві спільної сумісної власності, причому такий поділ можливо здійснити без розірвання шлюбу. Поділ може здійснюватись за взаємною згодою шляхом укладення договору про поділ майна подружжя або в судовому порядку. Договір про поділ нерухомого майна подружжя повинен бути нотаріально посвідчений.

Яке майно подружжя підлягає поділу?

Поділу підлягає майно подружжя яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Отже для того щоб з’ясувати чи підлягає майно поділу між подружжям потрібно встановити, чи віднесено таке майно до спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Відповідно до п.23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.07 р. про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя (далі – Постанова пленуму ВСУ №11 від 21.12.07 р.), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

При поділі майна подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності вважається, що частки майна чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначене шлюбним договором або домовленістю між ними. Крім того, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За наявності підстав, суд своїм рішенням може збільшити частку дружини, чоловіка, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ст. 70 СК України).

Стаття 61 СК України визначає, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, зокрема це:

  1. заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя;
  2. гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором, укладеним в інтересах сім’ї;
  3. речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
  4. статутний капітал та майно приватного підприємства (ТОВ, ПАТ і т.д.) (Рішення Конституційного Суду№ 17-рп/2012 від 19.09.2012).

Відповідно до п. 24 Постанови пленуму ВСУ №11 від 21.12.07 р., при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Яке майно не підлягає поділу:

За змістом ст. 57 СК України не підлягає поділу майно, що є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка. До такого майна зокрема належить:

  1. майно набуте дружиною чи чоловіком до шлюбу;
  2. майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  3. майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку чи дружині особисто;
  4. житло, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації в порядку передбаченому законом;
  5. земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
  6. речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
  7. премії та нагороди, одержані за особисті заслуги;
  8. кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині чи чоловіку, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
  9. страхові суми, одержані за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.

Слід зазначити, в судовому порядку може бути визнано особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, яке було набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ст. 57 СК України)

Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя

За загальним правилом, яке встановлено ст. 71 СК України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо між подружжям не було досягнуто домовленості поділ проводиться в судовому порядку. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Замість частки у праві спільної сумісної власності на майно одному з подружжя, за його згодою, може бути присуджено грошову компенсацію, яку попередньо другий з подружжя повинен внести на депозитний рахунок суду. Згода другого з подружжя не потрібна у випадку, якщо:

  1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
  2. річ є неподільною;
  3. спільне володіння і користування майном є неможливим;
  4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї (ст. 365 ЦК України).

Відповідно до п.15 Постанови пленуму ВСУ №11 від 21.12.07 р., початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). Строк позовної давності застосовується загальний та складає 3 роки.

Судова практика про поділ майна подружжя

19.09.12 р. у справі №1-8/2012 Конституційний Суд України при офіційному тлумаченні ч.1 ст. 61 СУ України прийшов до наступних висновків : «На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, — це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності»

У вказаному рішенні Конституційний суд вирішив: «В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя».

02.10.13 р. Верховний Суд України у справі №6-79цс13 прийшов до наступних висновків: «Водночас у справі, яка переглядається, судом установлено, що нерухоме майно придбане ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем, хоча й під час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, що одержані ним від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності.

Установивши факт отримання ОСОБА_2 коштів від третіх осіб з метою придбання спірних нежилих приміщень для здійснення підприємницької діяльності та не встановивши поворотний характер цієї допомоги, суд неправильно застосував норму ст. 60 СК України й дійшов помилкового висновку про набуття придбаним майном статусу спільного майна подружжя, оскільки в силу вимог ст. 57 СК України, майно, отримане одним із подружжя за безвідплатною угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю».

Таким чином у зазначеному рішенні ВСУ прийшов до наступних правових висновків: «належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, майно фізичної особи – підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

Посилання на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи – підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя».

Нажаль є незрозумілою позиція Верховного Суду України у вказаній постанові стосовно правового режиму майна фізичної особи підприємця при поділі майна подружжя. Незрозумілість полягає у тому, що ВСУ сам собі суперечить у даній Постанові, оскільки спочатку наголошує на тому, що для віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя необхідно встановити факт набуття майна під час шлюбу та той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця. А слідом дає зовсім протилежний висновок, про те, що майно фізичної особи – підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність.

З часу прийняття вищевказаної постанови виникло багато суперечок, на тему чи може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя та предметом поділу майно фізичної особи підприємця, відповідь – Так, може, що підтверджується наступним правовим висновком Верховного Суду України.

11.03.15 р. Верховний Суд України у справі №6-21цс15 виклав наступну правову позицію: «Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними».

Таким чином, підстави для суперечок з даного приводу на сьогоднішній день відсутні.

01.07.16 р. Верховний Суд України у справі № 6-612цс15 прийшов до наступних висновків: «Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

  • майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;
  • майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя»

Зразок позовної заяви про поділ майна подружжя — ТУТ.

lawtoday.com.ua

Верховний Суд висловився щодо поділу майна подружжя

Верховний Суд висловився щодо поділу майна подружжя

Коли один із подружжя не вчинив передбачених ч.5 ст.71 СК дій, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу. Про це йде мова у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року №6-2811цс15.

Верховний Суд України

Іменем України

30 березня 2016 року м.Київ №6-2811цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про поділ майна подружжя за заявою Особи 7 про перегляд рішення Апеляційного суду Сумської області від 3.06.2015, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.09.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року Особа 7 звернувся до суду з позовною заявою, посилаючись на те, що із червня 1995 року до травня 2012 року він та Особа 6перебували у шлюбі, за час якого, крім іншого майна, придбали нежитлову будівлю площею 7,1 м 2 за Адресою 1.

Оскільки Особа 6 зареєструвала право власності на це майно після розірвання шлюбу і не визнає його прав на це майно, Особа 7 з урахуванням уточнених вимог просив визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної нежитлової будівлі; зобов’язати Особу 6 передати йому ключі від вхідних дверей спірного приміщення і заборонити їй чинити перешкоди у користуванні спільним сумісним майном подружжя.

У серпні 2014 року Особа 6 звернулася до суду з позовною заявою, посилаючись на те, що Глухівський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 22.11.2012 провів між нею та Особою 7 поділ спільного майна. Однак до переліку спільного майна не було включене нерухоме майно, придбане під час перебування у шлюбі, яке підлягало поділу між ними, а саме: земельна ділянка, розташована за Адресою 2; гаражний бокс за Адресою 3. Крім того, 19.10.2005 Особа 7 як орендар та Глухівська міська рада Сумської області уклали договір оренди землі, що знаходиться за Адресою 4, з якого убачається, що на орендованій Особою 7 земельній ділянці знаходяться об’єкти нерухомого майна, які належать орендарю на праві власності, зокрема приміщення кафе-бару з господарськими будівлями.

Уточнивши позовні вимоги, Особа 6 просила визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку та на частину коштів, що знаходилися на особовому рахунку Особи 7 в банківській установі, за Особою 7 — право власності на гаражний бокс та нежитлову будівлю; стягнути із Особи 7 на її користь компенсацію її частки у спільному майні в розмірі 184 тис. 550 грн. і 1/2 частину грошових коштів, витрачених на закупівлю товарно-матеріальних цінностей.

Глухівський міськрайонний суд Сумської області ухвалами від 11.03.2015 залишив без розгляду позов Особи 7 і позовні вимоги Особи 6 про визнання права власності на 1/2 частину грошових коштів, витрачених на закупівлю товарно-матеріальних цінностей.

Той же суд заочним рішенням від 11.03.2015 позов Особи 6 задовольнив частково: ухвалив визнати за Особою 6 право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки вартістю 99 тис. 350 грн.; 1/2 частину нежитлової будівлі вартістю 271 тис. 100 грн.; 1/2 частину гаража вартістю 12 тис. 800 грн.; стягнути із Особи 7 на користь Особи 6 4 тис. 364 грн. 67 коп. понесених судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Глухівський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 15.04.2015 заяву Особи 7 про перегляд заочного рішення суду залишив без задоволення.

Апеляційний суд Сумської області рішенням від 3.06.2015, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 16.09.2015, вказане заочне рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, нежитлової будівлі, гаражного боксу та розподілу судових витрат змінив. Визнав за Особою 6 право власності на земельну ділянку, за Особою 7 — право власності на нежитлову будівлю з господарськими будівлями та гаражний бокс. Стягнув із Особи 7 на користь Особи 6 грошову компенсацію у розмірі 184 тис. 550 грн., компенсацію судових витрат у розмірі 4 тис. 364 грн. 67 коп. У решті рішення суду залишив без змін. Стягнув з Особи 7 на користь Особи 6 1 тис. 448 грн. 81 коп. компенсації судових витрат, понесених нею при поданні апеляційної скарги.

У заяві Особи 7 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі заочного рішення суду першої інстанції з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме чч.4, 5 ст.71 Сімейного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви Особа 7 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС:

29.01.2014 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації (№6-52169св13);

12.02.2014 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, третя особа — публічне акціонерне товариство «Мегабанк», про поділ майна подружжя (№6-46518св13);

19.03.2014 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, треті особи: прокуратура Голосіївського району м.Києва, орган опіки та піклування Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації, про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, та припинення права на частку у спільному майні (№6-52766св13);

6.05.2015 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про поділ майна подружжя (№6-4280св15);

10.06.2015 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про поділ майна подружжя, припинення права власності та стягнення грошових коштів (№6-2891св15).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі №6-52169св13 суд касаційної інстанції ухвалою від 29.01.2014 скасував судові рішення судів інших інстанцій і передав справу на новий судовий розгляд. При цьому цей суд зазначив про допущені судами порушення вимог процесуального закону щодо встановлення судом фактичних обставин справи.

Ухвалою від 19.03.2014 у справі №6-52766св13 суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду про задоволення позову в повному обсязі та залишив у силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції зазначив: хоч апеляційний суд і встановив, що частка відповідача в спірному житловому приміщенні є значною, згоди на присудження грошової компенсації замість частки у квартирі відповідач не давав, іншого житла, окрім цього, він не має, однак залишив поза увагою норми ч.4 ст.71 СК, згідно з якою присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом. А згідно зі ст.365 цього кодексу право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Отже, порівняння наведених судових рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

В ухвалі від 12.02.2014 №6-46518св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів інших інстанцій і передаючи справу на новий судовий розгляд, урахував обставини справи щодо позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя та стосовно відсутності відомостей про попереднє внесення відповідачкою відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, дійшов висновку, крім іншого, про застосування до спірних правовідносин ч.5 ст.71 СК.

Постановляючи ухвалу від 6.05.2015 у справі №6-4280св15 про залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, який, установивши, що квартира та автомобіль є неподільними речами, сторони не дійшли згоди з приводу виділення цих речей у власність одному з них та щодо розміру компенсації на користь іншого і така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, застосував до спірних правовідносин положення чч.4, 5 ст.71 СК та дійшов висновку про визнання за кожною зі сторін права власності на ідеальну частину на вказане майно.

В ухвалі від 10.06.2015 у справі №6-2891св15 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів інших інстанцій і передаючи справу на новий судовий розгляд, крім іншого, виходив з того, що оскільки відповідач заперечував проти отримання грошової компенсації вартості спірної земельної ділянки, а позивач не вніс указаних коштів на депозитний рахунок суду, то суд відповідно до ч.4, 5 ст.71 СК повинен був визначити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції виходив з того, що присудження Особі 6 грошової компенсації за частку у спірному майні, яке оформлене на Особу 7 та перебуває у його користуванні, не суперечить положенням ст.71 СК і відновить її порушені права на спірне майно. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про незастосування до спірних правовідносин положень ч.5 ст.71 СК щодо необхідності попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду та ст.365 ЦК щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (ч.5 ст.71 СК), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях №6-46518св13, №6-4280св15, №6-2891св15.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що сторони з 3.06.95 перебували у шлюбі, який Глухівський міськрайонний суд рішенням від 18.05.2012 розірвав і при цьому встановив, що з листопада 2011 року сторони разом не проживали і спільного господарства не вели.

За час перебування у шлюбі Особа 7 придбав за договором купівлі-продажу від 22.04.2003 нежитлову будівлю з господарськими будівлями вартістю 87 тис. 78 грн.; прийняв у власність за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24.11.2009 земельну ділянку площею 0,3 га за ціною 138 тис. 720 грн. Згідно з п.5.5 цього договору право власності на земельну ділянку в покупця виникло з моменту одержання державного акта на право власності на це майно, який він отримав 24.11.2009.

Відповідно до повідомлення гаражного кооперативу «Мотор» від 4.11.2014 із жовтня 2009 року Особа 7 є його членом та власником гаражного боксу, придбаного ним у порядку, передбаченому статутом кооперативу.

Відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна від 26.01.2015, виготовленого суб’єктом оціночної діяльності — товариством з обмеженою відповідальністю «Антей Інвест Груп», ринкова вартість нежитлової будівлі становила 542 тис. 200 грн., гаража — 25 тис. 600 грн.; за звітом суб’єкта оціночної діяльності — ТОВ «Сабо Консалтинг» від 29.12.2014 ринкова вартість земельної ділянки становила 198 тис. 700 грн.

Відповідно до змісту позовної заяви та показань Особи 6 вона згодна на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності; спірне майно вона вважає неподільним, оскільки: земельна ділянка розташована на місцевості таким чином, що її поділ практично в декілька разів зменшить її ринкову вартість та унеможливить її використання для забудови; нежитлова будівля має виключно комерційне призначення як цілісна, гараж призначений лише для одного автомобіля.

Згідно із запереченнями Особи 7 він не погоджується сплачувати грошову компенсацію замість частки у праві власності на майно, грошові кошти на депозитний рахунок суду не вносив.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про поділ спільного майна, не погодився із запропонованим позивачкою варіантом його поділу з таких підстав. Частка кожної зі сторін у спільному майні є значною, оскільки складає його половину. Позивачка не надала належних доказів, що вищевказане нерухоме майно не може бути поділене в натурі. Крім того, при запропонованому варіанті поділу відповідач зобов’язаний буде сплатити позивачці значну грошову компенсацію в розмірі майже 200 тис. грн. Однак другий з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вносив, у справі відсутні дані, що відповідач реально в змозі виплатити позивачці таку компенсацію. Тому суд першої інстанції вважав необхідним провести поділ зазначеного майна не шляхом виділення позивачці та відповідачу окремих об’єктів нерухомості зі сплатою відповідачем грошової компенсації, а визнавши за позивачкою право власності на частину кожного об’єкта нерухомості, що підлягає поділу.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Відповідно до стст.69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст.71 СК). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК (ч.4 ст.71 СК).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст.365 ЦК.

Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.370 ЦК виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із ч.5 ст.71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов’язань перед іншою.

У п.25 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 Пленум Верховного суду роз’яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч.4, 5 ст.71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 цього кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч.5 ст.71 СК дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такого ж, по суті, висновку щодо необхідності внесення одним із подружжя коштів на депозитний рахунок суду при поділі майна подружжя дійшов суд касаційної інстанції під час касаційного розгляду справ №6-46518св13, №6-4280св15, №6-2891св15.

У справі, яка переглядається, один з подружжя (Особа 6), пред’явивши вказані позовні вимоги, фактично погодився на присудження судом сплати грошової компенсації замість своєї частки у праві спільної сумісної власності на майно, а інший з подружжя (Особа 7) відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вніс.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про те, що до спірних правовідносин ст.365 ЦК не застосовується. Однак суд помилково не застосував у цьому разі ч.5 ст.71 СК, що призвело до неправильного вирішення спору.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст.365 ЦК. Разом з тим з його висновком про застосування ч.5 ст.71 СК та визнання в цьому разі ідеальних часток подружжя в спірному майні без його реального поділу і залишення майна в їх спільній частковій власності можна погодитися.

За таких обставин судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись стст.355, 360 3 , 360 4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 про перегляд судових рішень задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 3.06.2015, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 16.09.2015 скасувати, залишити в силі заочне рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 11.03.2015.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

advokatrada.org.ua

Это интересно:

  • Как удалить с реестра оперу Удаляем браузер Опера Ежедневно выходят новые обновления программ. Далеко не все они отличаются стабильной и качественной работой без сбоев и вылетов. В связи с этим пользователи устанавливают одни браузеры и удаляют другие, […]
  • Документы для фактического вступления в наследство Принятие наследства фактически Большинство потенциальных и действительных наследников не настолько разбираются в законодательстве, чтобы быть осведомленным о нескольких способах принятия имущества от наследодателя. Не всегда […]
  • Уменьшаем налог усн 6 Уменьшение налога на взносы при УСН Актуально на: 29 июня 2016 г. Выбранный объект налогообложения на УСН влияет на право упрощенца учитывать свои расходы при определении налоговой базы. Но даже при объекте «доходы 6%» упрощенец […]
  • Налог на прибыль организации нк рф ставки Ст. 284 НК РФ (2017): вопросы и ответы Отправить на почту Ст. 284 НК РФ: официальный текст Ст. 284 НК РФ: вопросы и ответы Ст. 284 НК РФ определяет ставки налога на прибыль. В статье мы ответим на основные вопросы по «прибыльным» […]
  • Рассрочку по уплате налога Как получить отсрочку или рассрочку уплаты налогов для физических лиц? При наличии у вас уважительных причин, препятствующих полной и своевременной уплате налогов, вы имеете право обратиться в налоговый орган в целях изменения […]
  • Охлаждать какое правило Интенсивное охлаждение Температура и качество продукции Температура является наиболее важным фактором, контролирующим послеуборочную жизнь свежих продуктов. Хранение продукции при максимально низкой безопасной температуре позволит […]