Пленум верховного суду україни про виключення майна з опису

Я перебуваю у зареєстрованому шлюбі з громадянином . (П. І. Б.) з . р.

Вироком . від . р. мого чоловіка . (назва суду) засуджено за скоєння злочину, передбаченого ст. . Кримінального кодексу України до . (вид і міра покарання) з конфіскацією майна.

На час накладення арешту на майно органами досудового слідства та винесення вироку судом я була відсутня за місцем постійного проживання, а тому мені не було відомо, на яке саме майно було накладено арешт і яке рішення щодо нього прийнято судом. З . року мені стало відомо про обставини справи.

З’ясувалося, що серед іншого майна було накладено арешт на такі предмети і цінності . (їх перелік та вартість), які становлять мою особисту приватну власність, тому що . (правові підстави, згідно з якими предмети та цінності є власністю позивача).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 57 Сімейного кодексу України (ст. ст. 24, 31 Кодексу про шлюб та сім’ю України) та ст. ст. 24 і 137 Цивільного процесуального кодексу України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису»,

1) Документи, що підтверджують право власності на майно. 2) Квитанція про сплату державного мита.

Накладення арешту на майно застосовується як спосіб забезпечення цивільного позову (ст. 152 ЦПК України, ст. 67 АПК України). Відповідно до ст. 186 КПК України при обшуку або виїмці можуть бути вилучені предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна, які у встановленому порядку перелічуються у протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису. Опис майна здійснюється також у порядку вжиття заходів щодо охорони спадкового майна державним нотаріусом або посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, що оформляється у встановленому порядку актом опису майна (пункти 95—107 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, пункти 47— 60 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України1).

Позивачами за таким позовом можуть бути особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису (ст. 385 ЦПК України). Потреба у поданні такого позову виникає тому, що накладення арешту на майно та включення його до опису супроводжується встановленням обмежень у його правовому режимі і, нарешті, може призвести до звернення стягнення на нього, конфіскації тощо. Ці обмеження можуть полягати у наступному.

По-перше, власник може бути позбавлений на певний період можливості здійснювати усі правомочності (володіння, користування і розпорядження), якщо майно вилучене у боржника, обвинувачуваного, підсудного чи інших осіб і передане на зберігання стороннім особам або спеціальним організаціям.

По-друге, описане майно, наприклад, жилий будинок, може бути залишене у володінні та користуванні боржника, обвинуваченого, підсудного із застосуванням заборони на здійснення розпорядження цим майном.

По-третє, може бути накладена заборона на користування і розпорядження описаним майном, без вилучення із володіння боржника чи інших уповноважених осіб.

Найповніше врегульовано відносини щодо опису майна, його зберігання і реалізації у ЦПК України (статті 379—385).

Опис майна боржника-громадянина проводить судовий виконавець (нині ці функції виконує створювана державна виконавча служба) в кількості, необхідній для задоволення стягнення і покриття витрат, пов’язаних з виконанням рішення. Описане майно передається на зберігання боржникові під розписку на акті опису або спеціальним охоронцям. Вилучені у боржника валютні цінності, ювелірні та інші побутові вироби з золота, срібла, платини та металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів здаються на зберігання в установу Національного банку України, облігації — на зберігання до установи Ощадного банку України, а грошові суми вносяться на депозитний рахунок районного (міського) суду.

Стаття 126 КПК України визначає порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Відповідно до цієї статті майно, на яке слідчий накладає арешт, описується і вилучається у обвинувачуваного чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, або передається на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинувачуваного чи іншим особам.

З позовом про виключення майна з опису мають право звертатися особи, дії яких не спричинили накладення арешту на майно, але, на думку яких, до опису включено належне їм майно. Ними можуть бути члени сім’ї боржника, обвинуваченого, інші особи. Щодо самого боржника, обвинуваченого, то вони можуть захистити свої інтереси та оспорити законність опису майна в ході розгляду справи, порушеної у зв’язку з їх діями.

У судовій практиці особливо поширені позови про виключення з опису майна, яке становить спільну власність позивача і відповідача. У таких випадках суду належить визначити частку позивача в спільному майні і вилучити її з опису, оскільки зверненню стягнення чи можливій конфіскації підлягає лише те майно, яке є власністю боржника, обвинуваченого, засудженого.

Розглядаючи такі справи, важливо враховувати як загальні положення матеріального права про власність і її захист, так і ті положення, які регулюють відносини спільної власності (наприклад, статті 3, 16—18 Закону України «Про власність», статті 22—31 Кодексу про шлюб і сім’ю України, статті 112— 119 ЦК України, статті 16 і 17 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 p.1 (з наступними змінами), якщо згідно з вироком підлягає конфіскації конкретне майно, що становить спільну сумісну власність подружжя, членів сім’ї чи селянського (фермерського) господарства, позови інших учасників стольної власності про виключення майна з опису їх частки цього майна можуть бути задоволені, якщо не залишилось іншого спільного майна або його залишилось менше, ніж припадає на їх частку.

Однак така позиція Пленуму є певною мірою непослідовною, адже в Постанові нічого не сказано в цьому аспекті про спільну часткову власність, яка, до речі, також може виникати між подружжям, членами сім’ї, членами фермерського господарства тощо.

При розгляді справ про виключення майна з опису має враховуватися також джерело створення спільної власності. Так, відповідно до ст. 31 КпШС України, ст. 380 ЦПК України при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли вироком суду в кримінальній справі встанорлено, що його було придбано на кошти, здобуті злочинним шляхом. Отже, за таких обставин позивачеві може бути відмовлено у виключенні з опису його частки у спільній власності.

У справах про виключення майна з опису завжди залучається два або більше відповідачів: боржник; особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, в необхідних випадках — особа, якій було реалізовано майно. Коли ж опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідачем притягується відповідний фінансовий орган (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 p.).

У юридичній науці немає єдності щодо правової природи позовів про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). В одних випадках такий позов розглядають як різновид віндикаційного, в інших — як негаторний позов. Іноді його відносять до позову про визнання права власності.

Виходячи з вищенаведеного аналізу, можна зазначити, що кожна з наведених точок зору може бути правильною, але лище в певній ситуації, тобто залежно від змісту обмежень, встановлених щодо описаного майна. Так, якщо позивач внаслідок опису майна позбавлений усіх трьох правомочностей, то позов може мати ознаки віндикаційного позову (наприклад, у разі вилучення описаного майна і передачі його на зберігання спеціальним охоронцям). Якщо ж щодо описаного майна застосовано заборону на його використання чи розпорядження, то позов матиме ознаки негаторного позову.

Щодо визнання позову про виключення майна з опису самостійним речовим позовом про визнання права власності, то для такого твердження немає достатніх підстав, оскільки звернення до суду лише з вимогою про визнання права власності на описане майно не може забезпечити виключення його з опису. Тому, як правило, в позові мають міститися дві вимоги: про визнання права власності (володіння) на описане майно та виключення його з опису. Власне про це прямо сказано в ст. 385 ЦПК України, згідно з якою, особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису.

doc.leschishin.org

Пленум верховного суду україни про виключення майна з опису

Правові норми, щ о під л яг а ю т ь застосуванню при вирішенні справ

— ст. 392 ЦК України;

— ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

— постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису»;

— постанова Пленуму Верховного Суду України

№ 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»

— позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК)

Розмір ставки судового збору

За подання до суду позовної заяви майнового характеру — 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»)

— особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові

— боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особа, якій передано майно, якщо воно було реалізовано;

— у випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція

перелік необхідних доказів

— право власності позивача на майно;

— підстави накладення арешту;

— факт накладення арешту на майно;

— характеристика описаного майна, його вартість і відмітні ознаки

— копія акту про арешт (опис) і оцінку майна; документи, на підставі яких накладено арешт (копія вироку або рішення суду, копія постанови слідчих органів, ухвала суду про забезпечення позову, виконавчий лист);

— докази, що підтверджують право власності позивача на майно, яке (витребується) вимагається (договір купівлі-продажу, дарування; свідоцтво про спадщину; касовий чек, рахунки, заповіти, розписка, податкова накладна, гарантійний талон, документи про придбання іншого майна в кредит; реєстраційне посвідчення, паспорти та технічні вироби; показання свідків та ін.)

sites.google.com

ВССУ роз’яснює питання щодо зняття арешту з майна

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою №5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» надав судам низку роз’яснень стосовно застосування законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна. Текст відповідної постанови публікує «Закон і Бізнес».

П О С Т А Н О В А № 5

ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

від 03 червня 2016 року

Про судову практику в справах про зняття арешту з майна

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна, керуючись статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов’язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов’язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

2. Позов про зняття арешту з майна може бути пред’явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред’явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VI) (далі – Закон про виконавче провадження).

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі.

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

3. Позови про зняття арешту з майна можуть бути пред’явлені, зокрема, коли накладено арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна.

Разом із тим згідно зі статтею 465 Митного кодексу України конфіскація майна, яке є безпосереднім об’єктом порушення митних правил, застосовується незалежно від того, чи є це майно власністю особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

У зв’язку з цим позови власників чи володільців такого майна про зняття арешту з майна можуть бути задоволені лише у тому разі, коли постановою відповідних органів буде встановлено, що особа, яка вчинила адміністративне митне правопорушення, заволоділа майном протиправним шляхом. Захист прав власника або володільця в інших випадках можливий шляхом стягнення збитків з особи, визнаної в установленому законом порядку винною в адміністративному митному правопорушенні.

4. У разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов’язаний з їх підприємницькою діяльністю.

5. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв’язку із цим боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред’являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

У разі пред’явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

6. Відповідно до частини другої статті 114 ЦПК позови про зняття арешту з нерухомого майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (виключна підсудність).

Якщо майно розташоване або знаходиться у різних районах міста чи в різних містах, то позов пред’являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини майна, вартість якої перевищує вартість тих, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.

У разі недотримання правил підсудності заява повертається судом позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду (пункт 4 частини третьої, частина п’ята статті 121 ЦПК).

Якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті – стаття 173 ЦПК) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил виключної підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (пункт 2 частини першої статті 116 ЦПК).

7. Суд не вправі відмовити у відкритті провадження у справі про зняття арешту з майна, якщо справа, у зв’язку з якою накладено арешт на майно, не вирішена, оскільки зазначене, зокрема, впливає на перебіг позовної давності. У разі неможливості розгляду такого позову до вирішення іншої справи суд відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК зупиняє провадження у справі про зняття арешту з майна.

8. Оскільки згідно зі статтею 126 ЦПК позивач вправі об’єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов’язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна.

При цьому якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, яке виникло, наприклад, із договору про спільну власність або таке його право не визнається чи оспорюється співвласником, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно.

За подання позовної заяви у випадку об’єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру (залежно від вартості майна, яке відшукується), так і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру (зняття арешту з майна). При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Якщо ж заявлена вимога лише про зняття арешту з майна, то сплачується судовий збір як за заяву немайнового характеру.

Якщо предметом позову є частка майна в спільній сумісній власності подружжя, членів сім’ї, то вимога про зняття арешту з цього майна сплачується судовим збором за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру. Разом з тим якщо заявляється вимога про визначення (збільшення, виділення) частки майна у спільній сумісній власності згідно із законом чи договором та зняття арешту з цього майна, то судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового і майнового характеру окремо.

Проте за подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (стаття 379 ЦПК), судовий збір не сплачується.

9. Відкривши провадження у справі про визнання права власності та/або зняття арешту з майна, суддя відповідно до пункту 5 частини першої

статті 152 ЦПК в порядку забезпечення позову за відповідною заявою може зупинити продаж арештованого майна.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Пред’явлення позову про зняття арешту з майна не перешкоджає зверненню стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника, а також інше майно боржника, щодо якого не заявлено вимоги про визнання права власності на нього.

Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу (частина третя статті 154 ЦПК). При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (частина четверта статті 154 ЦПК). Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону про виконавче провадження).

У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються (пункт 8 частини першої статті 214 ЦПК).

За змістом частини четвертої статті 54 Закону про виконавче провадження у разі накладення державним виконавцем арешту на майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, заставодержатель цього майна має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

10. Відповідно до статті 130 ЦПК при проведенні попереднього судового засідання, а якщо воно не проводиться, то при підготовці справи до судового розгляду, суд має визначити факти, які необхідно встановити для вирішення спору, з’ясувати, які докази подані чи подаються кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень, а також з яких правовідносин виник спір, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зокрема, у матеріалах справи залежно від предмета та підстави позову мають бути належним чином завірені копії акта опису та арешту, постанови про арешт коштів чи майна боржника, вироку, рішення суду або іншого органу, на виконання яких проводився опис і арешт, матеріали, що є в кримінальній справі щодо належності описаного майна і джерел коштів на його придбання, документи про право власності на майно, кредитні зобов’язання, реєстраційні посвідчення, паспорти та інші документи, що видаються на це майно.

З урахуванням положень Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі неможливості надання суду зазначених документів розгляд справи здійснюється за документами і матеріалами (доказами), поданими учасниками судового процесу, якщо вони є достатніми для прийняття відповідного судового рішення.

Якщо боржник (засуджений) знаходиться у місцях позбавлення волі, суддя при підготовці справи до судового розгляду у порядку, передбаченому частиною шостою статті 76 ЦПК, повинен разом із судовою повісткою про день та час розгляду справи надіслати копію позовної заяви з доданими до неї документами та роз’яснити боржнику (засудженому), що він має право надати письмові пояснення щодо заявленого позову, пославшись на докази, якими вони обґрунтовуються. При цьому слід враховувати правові висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу).

11. При розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з’ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, неухильно додержуючись при цьому як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і положень про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК).

У разі виникнення у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, труднощів у витребуванні доказів суд з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їм у цьому за наявності відповідного клопотання. Також за необхідності судам слід використовувати матеріали кримінального провадження про належність описаного майна і джерела коштів на його придбання.

12. На позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна поширюється передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт (опис) належного їй майна.

У разі пред’явлення позову про зняття арешту з майна з пропущенням установленого законом строку на заявлення таких вимог, суддя не вправі з цих підстав відмовити у відкритті провадження у справі. Поважність причин пропущення позовної давності та наслідки цього необхідно вирішувати в установленому законом порядку (стаття 267 ЦК).

При оскарженні рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо накладення арешту на майно судам слід звертати увагу на строки звернення до суду з відповідною скаргою, визначені статтею 385 ЦПК та нормами Закону про виконавче провадження (наприклад, статті 26, 57).

13. При розгляді справ судам належить звертати увагу на те, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис та арешт майна, зокрема, чи перелічено в акті опису інше майно, у тому числі те, що знаходиться у спільній власності боржника з іншими особами, яке не описувалось, а також чи не описано те майно, на яке стягнення не може бути звернене за виконавчими документами або може бути звернене лише в передбачених законодавством випадках.

14. Вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, суди повинні керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист.

При розгляді позову одного з подружжя про зняття арешту з належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі – СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. Суд може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи інтереси дітей або непрацездатних повнолітніх дітей, які з ним проживають, або інші обставини, що мають істотне значення за визначених законом умов, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або ж витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, то у такому разі його частка може бути зменшена. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Майно, набуте кожним із подружжя під час їх окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин, суд може визнати особистою приватною власністю кожного з них.

Майно, набуте кожним із подружжя за час режиму окремого проживання, встановленого рішенням суду, не вважається набутим у шлюбі (частина друга статті 120 СК).

Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділене суд визначає з урахуванням усього нажитого майна, включаючи і те, на яке за законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами і яке не підлягає конфіскації. Разом із цим на частку кожного з подружжя має бути виділено як майно, що підлягало опису, так і майно, що не підлягало опису. Зазначені обставини згідно зі статтею 60 ЦПК зобов’язана довести та сторона, яка посилається на них як на підставу своїх вимог чи заперечень, зокрема, поданням відповідних належних і допустимих доказів, заявленням клопотання про забезпечення позову з метою додаткового опису майна тощо.

15. У справах про зняття арешту з майна, що становить спільну сумісну власність членів сім’ї, частка боржника визначається відповідно до правил статті 357 ЦК.

Виходячи із змісту частини четвертої статті 61 ЦПК, сама по собі вказівка у вироку суду про звернення стягнення на конкретне майно або про його конфіскацію незалежно від підстав її застосування не позбавляє заінтересованих осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

Якщо згідно з вироком підлягає конфіскації конкретне майно, що становить спільну сумісну власність подружжя, членів сім’ї, позови інших суб’єктів спільної сумісної власності про виключення з опису їх частки цього майна можуть бути задоволені за умови, що вартість іншого сумісного майна, яке залишилось, менша, ніж припадає на їх частку. У цьому випадку суду слід враховувати роз’яснення, надані у пункті 1 цієї постанови.

16. У випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Тому не слід розглядати як протиправне позбавлення права власності присудження грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку у спільній сумісній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов’язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.

17. При визначенні розміру частки у майні, що належить подружжю, частки боржника у спільній сумісній власності, а також частки неподільної речі суд має виходити з дійсної вартості цього майна на день ухвалення рішення. Дійсна вартість майна визначається її ринковою вартістю, яка діє на день ухвалення рішення суду, що має довести особа, яка на цю обставину посилається (статті 10, 60 ЦПК). Якщо оцінка окремого виду майна є складною або позивач чи відповідач оспорюють зазначену в описі оцінку майна, суд для визначення дійсної вартості арештованого (описаного) майна за клопотанням сторони у справі може призначити відповідну експертизу.

18. У разі заявлення вимог про повернення майна в натурі в тому випадку, коли воно відповідними територіальними органами Державної фіскальної служби України було передано відповідній особі безоплатно, то обов’язок повернення майна покладається на особу, яка одержала майно безоплатно, а якщо нею майно реалізовано, питання про повернення набувачем майна в натурі вирішується згідно з правилами частини третьої статті 388 ЦК.

У разі якщо майно було реалізовано відповідними територіальними органами Державної фіскальної служби України, за наявності це майно або його вартість повертаються цими органами.

19. Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, на які посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв’язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред’явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підстави (обставини, якими обґрунтовувались вимоги) та зміст позовних вимог (стаття 119 ЦПК).

У резолютивній частині рішення у цій категорії справ суду належить зазначати конкретне майно, з якого знімається арешт, його вартість, на користь кого знято арешт і за ким визнається право власності чи кому це майно передається у володіння.

20. Виявивши факти невжиття чи несвоєчасного вжиття передбачених законом заходів для забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, порушення правил опису та арешту майна або якщо описане майно було розтрачене, відчужене або приховане особами, яким воно передано на зберігання, судам з метою їх усунення і запобігання слід постановляти з цього приводу окремі ухвали.

zib.com.ua

Это интересно:

  • Нотариус на проспекте октября в уфе ГосТендерИнвест, ООО НП-Развитие Уфа, Бульвар Ибрагимова 57 офис 311 ЮрГрадЪ, ООО Уфа, ул.Рихарда Зорге, 12/1, офис 316 Нотариус Хомячук А.В. Уфа, Уфимское шоссе 1/1 (Шинный центр Автодом, 2 этаж) Частнопрактикующий юрист Гизатуллин […]
  • Договор трудоустройства несовершеннолетних Заключаем контракт с несовершеннолетним Требования к контрактам с детьми и подростками Трудовой договор для несовершеннолетних (образец приведен ниже) официально не установлен. Однако в ТК РФ, коллективных соглашениях, иных […]
  • Первомайская 116 а нотариус Нотариусы Москвы на станции метро Первомайская Ниже представлен список нотариусов в выбранной категории. Чтобы посмотреть подробную информацию по конкретному нотариусу, кликните по ФИО нотариуса. Нотариус Баханович Тамара […]
  • Приказ 362 от 09062011 Приказ Федеральной налоговой службы от 9 июня 2011 г. N ММВ-7-6/[email protected] "Об утверждении форм и форматов сообщений, предусмотренных пунктами 2 и 3 статьи 23 Налогового кодекса Российской Федерации, а также порядка заполнения форм […]
  • Назарова и а юрист Решения и заключения ККС Заключения по вопросам рекомендации на вакантные должности ЗАКЛЮЧЕНИЕ г. Санкт-Петербург 25 октября 2013 года Квалификационная коллегия судей города Санкт-Петербурга в составе: Председательствующего […]
  • Приказ фнс от 2013 Приказ Федеральной налоговой службы от 24 декабря 2014 г. N ММВ-7-11/[email protected] "Об утверждении формы налоговой декларации по налогу на доходы физических лиц (форма 3-НДФЛ), порядка ее заполнения, а также формата представления налоговой […]